Це просте правило зміцнило наш шлюб

Ми не перестали сперечатися, але наш дім став іншим. Тихий і безпечний. Куди приємно повертатися, тому що ми знаєш, що тут тебе чекають.

Ніч. Я пишу статтю, замовляю покупки, або готую на інший день. Це так пізно! Я втомилася і зла, що впродовж дня не мала часу робити все, що планувала на тихе і спокійне „потім“. Я гніваюсь і шукаю винності. Хто може бути більш винним, аніж мій чоловік?!

Він знову …

Врешті-решт, якщо б він повернувся з роботи в пристойний час, я б чудово все встигла. Але замість ключа в замку чую SMS: „Я повернуся пізно сьогодні, не чекай“. Як власник своєї компанії, він замість 8 годин працює „стільки, скільки вам потрібно“.

Тож, коли чую його кроки в коридорі і бачу час, коли він повертаюся вночі, я відчуваю, що роблю пристрасну метушню або, як мінімум, ображене обличчя. Вилити на нього безкінечні скарги, про те, що не хвилюється про здоров’я, немає часу для сім’ї, для мене. І це те, що я робила тоді.

Перетворення

Якось готуючи сюрприз для своїх дітей, так захопилася творчим процесом, що не зауважила, котра година. Близько першої ночі, перебуваючи в доброму настрої, замість бурхливої сварки, я привітався з чоловіком з посмішкою, відволікаючись від свого заняття на мить.

Одного погляду на нього було достатньо, щоб я помітила його переміну настрою. Я побачила, як у відповідь на мою посмішку мій чоловік повністю змінився. Напружені м’язи розслаблялися, вираз його обличчя змінився полегшеним зітханням і слова вдячності.

Нове правило

ОГО, до чого дійшло! Чоловік мені дякує, що я не вітаю його нервовими зауваженнями. Чіткий сигнал, що щось потрібно змінити. Від сьогодні вітатимемося тільки посмішкою, — вирішила я. Більш того, ми зробили це домашнім правилом. Коли хтось повертається додому, всі вітають його біля дверей, обіймаючи і посміхаючись.

Лише радість

Ми не будемо засипати від порогу невідкладними питаннями, розподілом обов’язків чи проблемами, з якими зіткнулися на роботі чи вдома. Важливо поділитися всім один із одним, але трохи пізніше. Не поспішаючи знімати плащ і мити руки.

Перша хвилина — це просто радість. Радість зустрічі, радість присутності. Коротке повідомлення для того, хто повернувся — тебе тут люблять, тебе тут чекають, і ми щасливі, що ти є. Для дітей це завжди так було. Якщо вони не сплять, то завжди біжать з криком „татусь“ і, не залежно скільки їм років, кидаються йому на шию. А ми?

З того часу, як ми перейшли на цю практику, минув рік. Я визнаю, що іноді моя привітна посмішка виглядає більше як кисла гримаса, але… ми дотримуємося цього правила. Бо знаємо, скільки це приносить добра.

Ми не перестали сперечатися, але наш дім став іншим місцем. Тихий і безпечний. Просто той, до котрого приємно повертатися, тому що знаєш, що там  тебе чекають. Тож повертаєшся з більшим бажанням, а іноді й значно раніше.

Пеерклад Наталії ПАВЛИШИН